"Океан Ельзи. Концерт. 18.06.2016, Київ, НСК «Олімпійський»" - здавалося б, що це - звичайна фраза, прості слова, а насправді на них чекають ось уже майже 2 роки (з часів закінчення, без перебільшення, історичного туру «ОЕ – 20 років разом!») десятки тисяч людей.

Анонсуючи концерт, до назви гурту можна додавати будь-який епітет, та одним він здаватиметься занадто сухим, іншим – занадто загальним, третім – взагалі зайвим. Це саме той випадок, коли достатньо лише одного імені – Океан Ельзи.

Або ж просто назви пісень, за якими стоїть ціла історія кожного з нас особисто чи всієї країни загалом: "Вставай", "Квітка", "Небо над Дніпром", "Обійми", "Там, де нас нема", "Майже весна", "Кішка", "Незалежність", "Друг", "На небі", "Без бою", "Лелеки", "Стіна", "Вільний"... І зовсім нові, але вже такі заслухані "Не твоя війна", "Життя починається знов".

А попереду – вихід нового, дев’ятого за рахунком, альбому «Океанів», робота над яким почалася вже цього літа, нові пісні, які ми почуємо в майбутньому році, нові зустрічі на концертах ОЕ.

Та для того, аби дізнатися, якими будуть новий альбом, пісні потрібно трохи набратися терпіння та чекати, то з концертами все зрозуміло вже просто зараз: невтримна енергія, хорове виконання улюблених пісень десятками тисяч людей, відчуття єдності та взаєморозуміння просто тут і зараз, і, як завжди, безкінечний драйв, радість, бажання жити, любити, творити...

І дата такої зустрічі вже відома:

Київ, НСК «Олімпійський», 18 червня 2016 року.

Перша частина квитків вже у продажу!

Святослав Вакарчук: "Я не дуже часто розказую про те, як писав свої пісні ... Але "Мить"- особлива пісня... Її історія важить для мене не менше, ніж сама пісня... А може й більше...
Лютий 2015 року... Новини зі Сходу надходять зі страшними цифрами поранених та загиблих. А за кожною цифрою - чиєсь життя, чиясь доля! Важко уявити, що відчуває людина на війні...про що думає важкопоранений, коли розуміє, що це, можливо, останні хвилини його життя. Я не міг заспокоїтись поки не написав пісню...

Написав дуже емоційно за декілька хвилин. Взяв гітару і разом з мелодією почали з’являтися слова, а за 15 хвилин вона вже була готова, майже готова. За винятком маленької, але важливої "миті", яка не відпускала мене. За винятком останнього рядка пісні. Я відчував, що висловив не все...

Наприкінці травня я був в госпіталі. Перед однією палатою лікар мене попередив, що хлопець, якого зараз побачу, поранений на війні, дивом вижив в надлюдських умовах. Осколком йому відірвало руку... І з цим дуже важким пораненням він провів 4 (!) доби на морозі. Один. Бо інші загинули чи замерзли. Потім лікарям довелося ампутувати йому ще й обидві відмороженні стопи … але він Вижив!

Я хвилювався перед знайомством та лише до тієї миті, поки не зайшов до нього і побачив перед собою впевнену, усміхнену людину, яка заряджала мене своїм оптимізмом, планами на майбутнє і якоюсь неймовірною енергетикою. В його душі була весна! Він ділився нею з усім світом!
Того ж вечора я знову повернувся до пісні та дописав в ній останній рядок, якого мені не вистачало весь цей час.

Не можна втрачати надію. Не можна здаватися до останньої миті. Можливо саме вона, остання мить, принесе весну, яка стане початком нового життя. Весну, якою ти захочеш поділитися з усім світом"