Куди можна поїхати відпочити восени, якщо відпустки в тебе - всього нічого - тиждень, плюс - до останнього не ясно, відпускають у той же час з роботи чоловіка, або я їду сама? Останній робочий тиждень я мучилась і мучила людей - щодня телефонувала на залізничний вокзал з приводу наявності квитків і до Яремче, куди ми планували поїхати - з приводу наявності місць. Про те, що чоловіка таки відпускають, я дізналась в останній вихідний тижня, після якого мала розпочатися відпустка. Одразу з роботи їдемо на вокзал - квитків до Львова залишилось лише два (!) - наше везіння! Хапаємо поспіхом, байдуже, що верхні бокові і біля туалету. Аби виїхати.
Приїздимо додому, маю ще раз продивитись і співставити маршрут: коли прибуває потяг зі Львова, скільки часу потрібно, щоб дістатись від залізночного вокзалу до автовокзалу, і коли їде автобус до Яремче? Поки роблю це, розумію, що забагато часу з такого маленького тижня ми витрачаємо на дорогу, і пропоную не пересідати на автобус до Яремче, або Івано-Франківська, а залишитись у Львові. Львів ми любимо усим серцем, тож питання вірішилось миттєво. Залишалось тільки в найкоротші терміни знайти квартиру у Львові, бо зупинятись там ми від початку не планували, тож ні з ким не домовились.Вечір. До того часу, доки телефонувати дозволяє етикет - пара годин, далі ніч, потяг і проблеми з покриттям мобільної мережі у ньому. Сідаю на телефон. Половина квартир - зайняті, інші не хочуть здавати її на розірвані вихідні (виїжджати - в суботу). Додзвонююсь до однієї бабусі, в неї квартира зайнята, але вона запевняє, що житло буде "по-любому" і дає номер коліжанки. Телефоную туди. Вона також запевняє, що квартира буде, просить зачекати декілька хвилин. Передзонює - знайшла. "Трохи радянський ремонт, але чистенька, 10 хвилин від центру пішки, 15 - якщо в розвалочку". Нам вже однаково, немає часу перебирати. Погоджуємось, оплачуємо завдаток, через 20 хвилин обіцяють повідомити контакти господарки та точну адресу. Не збрихали! Ура! Їдемо на закупівлю дечого на добове перебування у потязі та збиратись.
Потяг теплий, нам пощастило - до ночі на нижній лаві нікого не було, тож ми могли там спокійно сидіти, а не висіти на вузьких верхніх полицях, де потім вічно затікали ноги. Все добре, окрім одного - поруч - мама з трьома малими дітьмі, одне з яких - немовлятко з температурою, яке весь час плакало. Його було дуже шкода, у мами були з собою ліки, але вони не допомагали, вона вже радилась з провідником щодо виклику швидкої на найближчій станції, але побоялась те робити через те, що якщо її з малим заберуть, з ким ще двоє дітей і сила силенна сумок залишаться? Отже, їхали. Але ніхто не спав всю ніч. Але й не нарікав, бо малого було дуже шкода. Не знаю, чи такою невідкладною була подорож з хворою дитиною, але вона відбулася. Їхали з Запоріжжя до Хмельницького - трохи менше нашого.
Не дивлячись на втому після дороги і безсонної ночі, побачивши Львів, я ожила. Чашка кави, швидке заселення і одразу -в місто. Воно, як завжди, приязне і прекрасне! Нам пощастило побачити і сонячний Львів, і дощовий, і нічний. Він завжди різний, але від того - не менш гарний.
Нічний Львів ми відвідуівали разом з екскурсією, ще одну автобусну взяли наступного дня. Бо дуже прагнули відвідати Личаківське кладовище, куди я побоялась навідатись минулого року, а самовільно туди не потрапиш.
Екскурсія "Легенди нічного Львова" дуже сподобалась! Маленька група - всього 6 чоловік, молодий і приємний екскурсовод, купа романтичних і містичних історій з життя міста. Декілька зупинок - суцільні ресторації, більшість з яких ми вже бачили, але Дім Легенд, особливо дах вночі - геть інакший, я не пожалкувала. Прикрасив ніч і гарбузовий лате, який на площі Ринок продають допізна. Дуже смачно! Рекомендую!
нічний Львів
Однією із зупинок нічної екскурсії був музей-ресторація "Сало". Чисто туристичний заклад, нічного цікавого. В те, що найбільше серце зроблено зі справжнього сала, я не повірила. Скульптури статевих органів, вироблені з нього ж - не зрозуміла. Але на подарунки батончик сала в шоколаді все ж купила. Сподіваюсь, того, хто спробує, цей смаколик до пана Едзьо (так у Львові називають туалет) не доведе
Сало
Місце, яке я завжди відвідую у Львові- це Кет-кафе. Мені там затишно, смачно, і рай для душі - пити каву в компанії 20-ти котиків. Вже майже всіх я знаю поіменно. Є улюбленці. Завжди замовляла там віденську каву. Цього року вирішила замовити динно-карамельний лате! Смачнюшка, скажу вам! Єдине, про що шкода - в більшості котиків хворі очка, і їх нікто не лікує
котики
До речі, цього року навідалась до них двічі - на початку та наприкінці подорожі, щоб зарядитись кото-енергією до наступної зустічі. Ліричний відступ: у кого є зайва картка-лапка з того кафе, поділіться!
Окремо кілька слів хочеться сказати про Личаківське кладовище. Це - один з найбільших і найкрасивіших некрополісів в світі. Принаймні, в Європі. Таке собі місто печалі. Зі своїми алеями, вулицями, домами (склепи), загальною площею 42 гектари. Думала, що буде моторошно, але ні - територія гарна, доглянута, кожний пам'ятник - як скульптура, тож більше складається враження, наче перебуваєш у музеї під відкритим небом. Вхід платний, фото професійне і любительське - також. Єкскурсії - одна за іншою. Самовільний вхід на територію заборонений. Це засмутило. Зробили з місця останнього прихисту - комерційний заклад. Не знаю, як потрапляють туди родичі і знайомі тих, кто там спочиває, але така система трохи дика...
Розплакалась я вже біля першої могили, з якої екскурсовод розпочав. Історя пам'ятника з собаками зачепила до глибини душі. Хто знає про Хатіко - зрозуміє, чому. Але сталась така прикра помилка. Екскурсовод назвав чоловіка з цієї могили - Доктор (або професор) Іваницький. Виходячи з цвинтару, я ще раз перепитала і попросила нагадати його прізвище, аби записати і почитати про цю людину докладніше. Але коли стала шукати в інтернеті інформацію, на запит "Доктор Іваницький", який також похований на Личаківському, видавало фото зовсім іншої могили, з іншою історією і скульптурою - відповідно. Стала шукати по історії з собаками. Виявилось, що пам'ятник з собачками - то є Пам'ятник вірності, і до доктора ніякого відношення не має. Або екскурсовод щось сплутав, або змішав дві історії - в одну, але я маю ще раз відвідати ту екскурсію і добитися правди.
Не розумію, навіщо взагалі фотографувати на кладовищі, але зробила-таки пару фото - виключно для ілюстрації свого відгуку.
Ще однією надгарною спорудою, яка варта уваги, є Собор Святого Юра. Соборів у Львові - немало, але цей - якийсь особливий. Минулого року ми жили недалеко від нього, але так і не навідались.
Цього разу ми прибули до нього надвечір. Йшов дощ, собор підсвічувався, і здавалось, що ті скульптури навколо нього оживають, рухаються...Неймовірні відчуття. Я навіть не побоялась спуститись в крипту, хоча й на сім секунд
Звичайно, не обійшлося цього разу і без львівського фітнесу - підняття на Замкову гору
Вже була там, але не могла відмовити собі підкачати сідниці, пройшовши 250 сходинок, і випити смачного глінтвейну посеред дороги наверх.І насамкінець, трохи слів про "шлункові справи"
. Ресторанів і кафешок у центрі Львова - аж занадто багато. Майже всі працюють допізна або навіть цілодобово. Попоїсти в місті - нема питань. Тут кожний обирає на свій смак і гаманець. Я люблю місця атмосферні. Цього разу мені дуже хотілось завітати до ресторану з колоритною назвою "Борщ". Він - невеличкий, але стилізований. Побілена, наче груба, і розписана барна стійка, глиняні горщики, офіціанти у вишиванках і коронна страва - "борщ, який пеленають сметаною". Для відігрівання щирої української душі - добре, але сам борщ - нічого особливого, якщо чесно. На справжній український не дуже схожий. Тож, від перебування я отримала задоволення більше, ніж від обіду.
І кава. Вона наче народилась тут, а не в Бразилії
Кав'ярні - на кожному кроці. У Львові існує навіть говірка така - "з коліжанкою на філіжанку" - тобто, сходити з подругою на каву. Але львівськи парубки частіше кажуть "з філіжанкою на коліжанку", суттєво змінюючи зміст фрази Ось і все. Сподіваюсь, вам було цікаво. Хто також нещодавно був у Львові, або любить його так само, як я, чекаю тут на ваша враження і улюблені місця.
чуть позже почитаю с удовольствием 