Несмотря на это, с 1 апреля 2020 года в Запорожье закроются три из четырех ныне действующих противотуберкулезных амбулаторий. Соответствующее решение, в рамках реализации медицинской реформы, принял запорожский областной совет. Через два месяца полностью прекратят работу Шевченковская, Вознесеновская и Александровская противотуберкулезные амбулатории. Сотрудников этих медучреждений уже предупредили о массовом сокращении. Оно коснется порядка 80% обслуживающего и медицинского персонала – около 120 человек. На весь город планируется оставить всего 12 квалифицированных фтизиатров и примерно столько же медсестер. Остальным уже сейчас предлагается искать либо новое место работы вне медицины, либо переквалифицироваться в семейных врачей.

Врач-фтизиатр высшей категории 1-го тубдиспансера г. Запорожья Игорь Войтюк рассказал о последствиях медицинской реформы, приведшей к тотальному закрытию тубдиспансеров и санаториев по всей стране.

— Игорь Николаевич, какова у нас сейчас реальная ситуация с туберкулезом?

— Эпидемии формально пока нет, но с данной реформой она обязательно будет. В 1995-1997 гг. мы такое уже проходили — оптимизации, сокращения. Это привело к резкому увеличению заболеваемости туберкулезом. Максимальная заболеваемость была в 2005 году. Потом постепенно, когда пришли к системе выявления и лечения, когда появились препараты нового поколения, распространение болезни по статистике стало снижаться. Но в реальности падения заболеваемости туберкулезом нет, т.к. растет детская заболеваемость и заболеваемость внелегочным туберкулезом. Кстати, при советской власти внелегочной туберкулез мы победили полностью.

— Как мы пришли к такой плачевной ситуации?

— Когда в начале-середине 90-х началось первое реформирование, было много осужденных. В тюрьме очень высокая плотность населения. По нормам пенитенциарной системы на одного пациента в тюремной тубкамере необходимо не менее 2,5 квадратных метров. В наших же камерах было до 5, а в некоторых и до 12 туббольных. Это приводило к тому, что люди заражались. А лечения нормального тогда в тюрьмах не было.

О чем говорить, если в те времена не все даже получали зарплату. Вот и туберкулез лечили не так, как было положено при советской власти, а как придется, на что хватит денег. Соответственно и излечения не происходило, люди в тубзонах начали умирать. Начальство пенитенциарной системы схватилось за голову, так как у них повысились статистические показатели по смертности, а это им не надо, и тогда они придумали так называемую актировку пациентов по туберкулезу, т.е. освобождение, чтобы они умирали на свободе.

По приказу медики пенитенциарной системы таких пациентов должны были везти в ближайшее профильное лечебное учреждение, в нашей Запорожской области — это на Павло-Кичкасе. Но освобожденный судом по заболеванию, по закону, является свободным человеком. Пациент говорит, что не хочет лежать и уходит. Больному нужно ехать домой. Если он живет в Запорожье, это одно, а если где-то в другой области? На проезд в большинстве случаев, давалось 9 грн. А надо доехать до вокзала, это на трамвае 45-50 минут, и сесть, скажем, на электричку. Кто-то умудрялся бесплатно ехать, кого-то ссаживали. В любом случае, контактировали с большим количеством людей, и опять-таки напоминаю, полноценного количества препаратов не было. Вот так начал формировался штамм резистентного туберкулеза, которым заражались окружающие. Ну и плюс — те формы, что культивировались здесь, среди городского населения.

— То есть сейчас мы столкнулись с каким-то другим туберкулезом?

— На самом деле мы все инфицированы туберкулезом, до 20-30 лет мы заражаемся им все. Но не все болеют, потому что есть иммунитет, есть эмоциональная стабильность, относительно хорошее питание. А когда к нашему не очень сильному иммунитету добавляется штамм с резистентной формой, происходит мутация. Когда пациенты сейчас приходят на консультацию, очень трудно их убедить, что у них туберкулез, особенно если он не выделяет соответствующие микробактерии. Потому что классических симптомов, о которых мы знаем из «Дамы с камелиями», «Волшебной горы» или «Детей подземелья», где герои кашляли кровью, такого нет. Сейчас даже не у всех повышается температура. Есть слабость, покашливание, может быть немного худеют. Кто скажет, что это симптомы туберкулеза? Кашляю потому что курю, живу в Запорожье, худею потому что плохое питание, денег нет. А тем не менее, у многих проявляется это заболевание.

— Люди с такими симптомами могут и не приходить к врачу.

— Разумеется. А если такой пациент приходит в общелечебное учреждение? Палочки туберкулеза он не выделяет, а потому он начинает лечение как при пневмонии. По протоколу лечения пневмоний больных разрешается лечить т.н. фторхинолонами, один из представителей которых — офлоксацин. Фтизиатры просят, чтобы эти препараты не назначали. На этих препаратах уходят симптомы, уходит рентгенологическая картина, пневмония лечится очень хорошо. Но если это туберкулез, то в последствии происходит обострение и к этому препарату, который входит в перечень для лечения устойчивых форм туберкулеза, может появиться устойчивость. Лечение простого, впервые диагностированного туберкулеза идет полгода, пациентам дают минимум 4 вида препаратов, которые при «проклятом» коммунизме были самыми эффективными и это признают все фтизиатры.

— Этих препаратов уже нет?

— Они есть, но к ним вырабатывается резистентность, и, в этом случае, мы не имеем права их применять. Поэтому фармкомпании придумывают новые препараты, их масса и у них очень много побочных эффектов.

— То есть лечить туберкулез, особенно его резистентную форму, не в специализированных, а в общелечебных учреждениях — плохая идея? Расскажите о сути проводимой сейчас реформы.

— Согласно этой медреформе, в 2018-2019 гг. реформировали первичное звено медицины — это поликлиники. Все начинается с семейных врачей; каждый семейный врач набирает 1500-1700 пациентов. В 2020-2021 гг. должны были взяться за вторичное звено — узкие специалисты, стационары терапевтического профиля, кардиоцентры, пульманологические центры. А специализированные кожвендиспансеры, тубдиспансеры, СПИД-центры, наркодиспансеры относятся к третичному звену. По плану, мы должны были попасть под реформирование в 2021-2022 гг.

Суть в укрупнении участков и переносе части ответственности за финансирование на местные бюджеты. Изначально предполагался 1 фтизиатр на 50 000 взрослого населения. Потом появилась идея выделять финансирование на каждый выявленный и пролеченный случай. Теперь же ни с того ни с сего, видимо ради экономии бюджетных средств, решили сократить часть специалистов. Теперь на весь город останется 9 взрослых фтизиатров и 3 фтизиопедиатра.

— А сколько было?

— Очень много. Только в одном нашем диспансере работало 7-8 взрослых фтизиатров: на Жовтневый район — 2 врача, на Коммунарский — 5-6 врачей и плюс 2 фтизиопедиатра. Таких диспансеров было 4. 1-й тубдиспансер обслуживал Жовтневый и Коммунарский районы, 2-й — Орджоникидзевский и Заводской районы, 3-й — Хортицкой, Бородинский и Осипенковский, 4-й обслуживал Шевченковский район. На сегодняшний день остается 1 диспансер, где планируют обслуживать все районы города.

— И куда девать больных, если профильные учреждения закрываются?

— Помимо закрытия районных тубдиспансеров, сокращаются койки в областном. Если раньше там было 500 мест, то сейчас планируется где-то 200-220. Сокращаются и детские койки. Также сокращаются детские тубсанатории, в частности и Запорожский, которые буквально недавно благодаря немецким налогоплательщикам отремонтировали, поставили хорошее оборудование. Он находится на Зеленом Яру, в новостях даже показывали сюжет о том, как его оснастили современным оборудованием, а теперь санаторий сокращают. Что там будет находиться, я не знаю.

— Супермаркет?

— Это вряд ли, место не подходящее. Скорее профилакторий, гостиница, поликлиника для более нуждающихся.

— А ваш 1-й диспансер тоже закрывают?

— Из нашего в тот единственный, который остается, переходят 3 врача. Само здание кому-то передается. По непроверенным слухам, у всех трех зданий закрывающихся диспансеров уже есть владелец. Это при том, что за последние 4 месяца, например, в нашем здании за много лет впервые сделали крышу. Т.е. только сделали ремонт за госсчет и тут же передают в частные руки. И вот вопрос, а как пациенты со всего города будут ездить в единственный диспансер? Да, он в центре города, но из спальных районов туда час можно добираться, контактировать с людьми опять же. В общем, картина безрадостная. Специалисты прогнозируют рост туберкулеза.

— То, что в результате подобных реформ за государственный счет обогащаются малоизвестные частные лица, это, к сожалению, для нас ситуация нормальная. Но объясняли-то необходимост ьмедреформы наверняка чем-то другим?

— Конечно. Первое — это экономия бюджета. А второе — сделать так, как на Западе. Там туберкулез лечится в основном амбулаторно, дома. Но сравните менталитет. Лечение дорогое. Там, если человек заболел и государство оплачивает ему часть лечения, он разумеется будет лечиться. Также он понимает, что, если он во время лечения выйдет из дома даже в магазин за булочкой, он нарушит закон, т.к. подвергнет опасности заражения окружающих. Есть волонтеры, которые принесут, если тебе что-то надо, но ты не должен выходить из дома. У нас же люди думают, что раз они дома, то не настолько все плохо, а значит можно гулять. Кроме того, лечение туберкулеза должно быть подконтрольным и ежедневным. Дело в том, что после 2-х недель приема препаратов пациент, как правило, начинает чувствовать себя неплохо, и он на этом фоне просто забывает принимать лекарства. А есть не принять таблетку вовремя, не исключено, что к ней разовьется резистентность. Туберкулез тоже борется за свое существование, пытается выжить, и, если видит неправильное лечение, быстро мутирует. Полугодичное лечение пациента с обычной формой заболевания стоит примерно 3-4 тысячи евро — столько платят, те кто покупал на Западе препараты. Лечение же резистентного туберкулеза и в 10 тысяч может обойтись.

— Если человека не лечить, как долго он сможет прожить?

— От полугода. Но это зависит от того, какие еще есть сопутствующие заболевания. Еще одна проблема в том, что помимо больных туберкулезом, есть контактные — это случайные контакты, семья и коллеги. Всех их надо проверять, а при необходимости брать на учет и периодически контролировать обследования, а иногда — проводить профилактическое лечение. А как сейчас проверить с кем человек работает, особенно если он трудится неофициально?

Раньше семейный врач работал на участке и знал всех вверенных ему больных, кто из них находится в зоне риска, кому нужно напомнить об обследовании. Врачи звонили, писали сообщения, медсестры даже ходили по домам и разносили бумажки — «не забудьте тогда-то прийти на обследование».

Сейчас человек просто заключает договор с понравившемся ему семейным врачом. А скажет ли он обо всех своих заболеваниях, чтобы выявить группу риска? Вряд ли это можно будет нормально контролировать. А ведь надо прийти посмотреть, в каких условиях живет пациент, есть ли у него дети. Сегодня часто туберкулез у взрослых выявляется по заболеванию у ребенка. Делают ребенку Манту — выявляют туберкулез. Обследуют семью, а там тоже, еще и с резистентными формами. Еще раз повторю, лечить туберкулез в общелечебном учреждении — плохая идея. Не все пациенты готовы афишировать свое заболевание. А психологический момент? Представьте, вывалить человеку — у вас туберкулез. Это психологический удар. У нас в штате есть психолог, мы всех пациентов через него проводим.

— Что будет с врачами после закрытия диспансеров?

— Пенсионеры будут вынуждены уйти на пенсию. Части врачей предложат переквалифицироваться в семейных врачей, но эта ниша у нас уже относительно заполнена. Когда я заканчивал мединститут, существовало много специальностей и терапевт (так по сути раньше назывался семейный врач) занимался только внутренними болезнями. Все остальное было ответственностью узких специалистов. В 90-е решили, что для терапевта это слишком мало, давайте на него возложим все, что только можно. Пытались даже убрать педиатрию и перевести педиатров в семейных врачей, но потом поняли, что делать это не надо. Так что сегодня у нас остались семейные врачи, педиатры и фармацевты — на эти специальности обучают в мединститутах.

Таким образом семейный врач должен заниматься выявлением всех болезней — инсультами, инфарктами, первичным скринингом онкозаболеваний, диабетами, беременными, не вставшими на учет в женскую консультацию, мониторингом туберкулеза, глаукомами. Теперь давайте на них возложим еще и лечение. Сейчас в перечне обследований, доступных семейному врачу, бесплатная флюорография, микроскопия мокроты, общий анализ крови, тропонин (это исследование для выявления некоторых сердечных заболеваний), ЭКГ, скрининг на гепатиты, тесты на беременность, какая-то часть биохимии. Если пациент вовремя не сделает, скажем, флюорографию, уже бесплатного приема у семейного врача не будет, пациенту предложат обратиться в частный центр. Забыл раз в два года (а для многих в т.н. группах риска нужно делать это ежегодно) сделать флюорографию и все. У нас все регулярно проходят флюорографию? Если остро не понадобилось, дай бог раз в 5 лет.

— Врачи никак не пытаются протестовать?

— Они боятся. Да и «моя хата с краю» тоже проявляется — а вдруг именно меня не тронут. Профсоюза по сути не существует, он нас не защитил. Формально он есть, но многие врачи, которые попадают под сокращение, пишут заявления о выходе из профсоюза, потому что ему не верят и не хотят оставшиеся два месяца платить профсоюзные взносы. Пытаются протестовать детские санатории, выпускают ролики о том, что они против, но этого мало.

Источник

– Реконструкція санаторію тривала 3 роки. В межах інвестиційної програми допомоги внутрішньо переміщеним особам німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ виділило нам на ремонт 23 млн 870 тис. грн. Крім того, із обласного бюджету було вкладено близько 6 млн грн на зовнішні роботи, благоустрій, заміну зовнішніх комунікацій. Також у конкурсі «Ми – це місто» виграли 58 тис. грн на будівництво дитячого павільйону на подвір’ї, – розповідає Олена Дем’яненко. – Ремонт завершено. Все виконано із застосуванням сучасних технологій і з турботою про дітей. 12 грудня рішенням сесії обласної ради нас було приєднано до обласного тубдиспансеру як відділення для доліковування дітей. І як кажуть, ніщо не передвіщало біди… 15 січня нам повідомили, що на наш санаторій, як і на всі протитуберкульозні дитячі санаторії в Україні, фінансування виділятися не буде.

23 січня разом із представниками протитуберкульозних санаторіїв багатьох областей країни Олена Дем’яненко їздила до Києва, щоб зустрітися із замміністра охорони здоров’я.

– Ми отримали відповідь, що з 1 квітня лікуванням туберкульозу дітей будуть займатися стаціонари, а підтримуюче лікування і подальший супровід лягає на плечі соціальних служб. Тобто дитина буде пігулки отримувати у сімейного лікаря чи педіатра, приймати їх вдома з мамою. А хто буде контролювати, чи прийняла дитина вчасно ліки, яка реакція у неї на пігулку, чи вдосталь вона харчується? Все це залишилося без відповіді, – каже Олена Дем’яненко.

Нам показали відремонтовану спальню, кімнату для шкільних занять, для лікувальних процедур, відремонтовані туалети для дітей з інвалідністю. Кухня укомплектована італійським обладнанням. Все механізовано за останніми європейськими стандартами: є посудомийка, хліборізка, овочерізка, картоплечистка, м’ясорубка, навіть спеціальне приладдя для варіння макаронів. Встановлено систему фільтрації води.

– Від хіміотерапії у наших пацієнтів часто страждає печінка. Тож, щоб вони харчувалися дієтичною їжею, приготовленою на пару, німецькі партнери встановили на кухні пароконвектомат. Буквально все вони продумали і зробили з любов’ю до дітей. А зараз ми не знаємо, що відповідати їм на запитання, коли вже все це запрацює заради здоров’я наших дітей. Не хочеться думати про погане, вірю, що здоровий глузд повинен восторжествувати, – каже Олена Дем’яненко.SHER5737

У Запоріжжі, як і в усій Україні, з 1996 року об’явлено епідемію туберкульозу.

Поріг епідемії – 40 захворілих на 100 тис. населення. В Запорізькій області цей показник становить 60 на 100 тис. населення.

Туберкульоз – хвороба бідних?

На думку Людмили Чернишової, в жодному разі не можна відпускати недоліковану дитину з лікарні. Адже більшість сімей зараз не можуть забезпечити належні умови на етапі амбулаторного доліковування. Не мають можливості повезти на аналізи, прослідкувати, чи випила дитина ліки, навіть з повноцінним харчуванням проблеми.

– У нас у відділенні багато таких дітей, що не можуть наїстися. Знаходимо під подушкою шматочок булочки чи печива. Чи буде дитина з нормальної сім’ї запасатися? – питає вона.SHER5369Найстрашніші ситуації виникають, коли батьки самі хворі на туберкульоз і не лікуються.

– Зараз вже є сучасні ліки, до яких немає стійкості. Вони дорого коштують, але є можливість придбати їх за гроші державного бюджету. Однак біда у тому, що поки ти дитину чи дорослого не нагодуєш і не забезпечиш його нормальними умовами життя, все марно… – нарікає лікар.

До слова, в Україні немає закону про примусове лікування, є лише закон про примусову госпіталізацію небезпечного пацієнта, який виділяє бацили. За таким бігає поліція, дільничний фтізіатр, сімейний лікар. Але навіть якщо його примусять лягти в лікарню, він може у будь-який момент кинути лікуватися і піти.

– Прикладів купа. Навіть у нас у відділенні є діти, батьки яких є бацилярними, яких взяли на схеми з новими коштовними препаратами, і вони не отримують їх, бо просто не хочуть лікуватися. І примусити їх ніхто не може. Гаразд, дорослі нехай самі вирішують, лікуватися їм чи ні – вони самі господарі свого життя, своєї долі. Але діти при цьому страждати не повинні! Звичайно, постає питання: після виписки, де повинна знаходитися пролікована дитина, якщо вдома на неї чекає небезпека? Напевно, то вже питання соціальних служб, позбавляти батьківських прав і влаштовувати дітей. Але я впевнена, що дітям ми повинні забезпечити умови лікування і доліковування. І закриття цього санаторію я вважаю злочином! – зазначила Людмила Чернишова.

Вона зізналася, що здебільшого до дитячого протитуберкульозного санаторію потрапляли діти, які вдома нічого гарного не побачать.

– У санаторії дитина регулярно та в достатній кількості годується. Регулярно приймає ліки під наглядом лікарів. Тут же вона навчається зі шкільними вчителями. Якщо нормальна родина, то дитина може свята, вихідні проводити вдома. Але, повірте, 70% тих, хто сюди потрапляє, вдома не бачать того, що отримують в санаторії, – каже Людмила Чернишова.SHER5526

Спеціаліст розповіла, що найкоротший термін лікування туберкульозу – 6 місяців, щоб пацієнт встиг отримати 180 доз ліків. Це 2 місяці інтенсивної фази лікування (60 доз), а інші 4 місяці – підтримуюча фаза, де медикаментозне навантаження меншає. Але це стосується чутливого туберкульозу. Зараз зростає захворюваність на мультирезистентний туберкульоз (такий, що є стійким до основних протитуберкульозних препаратів). Термін його лікування – від 9 до 24 місяців.

– Ви розумієте, це 2 роки жити у відділенні! Це дуже важко дитині, особливо підлітку, мати обмеження в свободі. Важко і фізично, і морально, – каже вона. – Ось тут і потрібен санаторій. Його функція – доліковувати хворих дітей в підтримуючій фазі, коли ліків менше, рідше розвиваються побічні явища, є час на навчання. Все це потрібно, щоб у дитини не було рецидивів хвороби. І ось з жовтня 2016 року, коли санаторій був закритий на ремонт, наше відділення переповнено, всі хворі діти у нас. А тим часом захворюваність зростає. Вже 4 роки Запорізька область в лідерах по дитячому туберкульозу по Україні. До речі, саме ці 3 роки наш санаторій був закритий на ремонт. Напевно, ці факти теж пов’язані між собою.

Як від несвідомості дорослих хворіють діти.

– Людмило Іванівно, чому така висока захворюваність на туберкульоз у Запорізькій області?

– По-перше, тому, що ми поліпшили діагностику. Ми стали ширше використовувати комп’ютерну томографію, щоб помічати невеликі процеси у дітей і своєчасно їх лікувати. Стали користуватися сучасними туберкуліновими пробами, детальніше обстежувати вогнища хвороби. Дітей, які живуть в осередках туберкульозної інфекції, ми виявляємо, знаходимо і починаємо лікувати, не чекаючи великих процесів.

Зараз у відділенні лежать 5 дітей з однієї сім’ї. Жінка вийшла заміж за колишнього ув’язненого. І ось цей один хворий відкритою формою туберкульозу заразив 5 дітей і 5 дорослих. У тому числі свою рідну сестру та її 2-річних близнюків.

– Чи дійсно за останній час одразу 2 дитини загинули від туберкульозу?

– До цього 8 років у нас не було жодної дитячої смерті від туберкульозу. А за останні 2 місяці одразу дві. У грудні від туберкульозного менінгоенцефаліту померла 7-річна дівчинка із Кам’янсько-Дніпровського району. Хвороба розвивалася стрімко, дитина загинула протягом 2-х тижнів з моменту постановки діагнозу. Фахово можу заявити, що ця форма туберкульозу не заразна, отже в школі вона не могла нікого заразити. До того ж накладання карантину при туберкульозі санітарними нормами не передбачено.

Друга дитина загинула на початку січня із Великобілозерського району від такого ж діагнозу – туберкульозний менінгоенцефаліт. Хлопчику було всього 3 роки 10 місяців. Контакт, від кого заразилася дитина, досі достеменно не був з’ясований. Але у мами є співмешканець із тих, хто живе на поселенні.

До речі, і в першому випадку у матері теж був співмешканець із колишніх ув’язнених. Чоловік здав аналізи, ми переконалися, що він був винуватцем хвороби дітей, і після цього він зник. Місце знаходження його досі не відомо, на телефонні дзвінки він не відповідає.SHER5508

Один бацилярний хворий за рік може інфікувати навкруги себе 20-25 людей.

– Яка ситуація із вакцинами БЦЖ та туберкулінодіагностикою?

– На жаль, від щеплень БЦЖ відмовляються ще досить багато. Тому що є сайти, де мами розповідають жахи і пристрасті про вакцини, і які ускладнення можуть бути.

З Манту теж не все просто. Державних поставок туберкуліну для проби Манту вже давно немає, він закуповується з місцевих бюджетів. Отже все залежить від того, наскільки громади і їхні керівники розуміють необхідність в проведенні туберкулінодіагностики. Сьогодні стикнулися з тим, що в Кам’янсько-Дніпровському районі, де загинула дівчинка, громада зовсім не виділила кошти на закупку туберкуліну. І це при тому, який резонанс мала загибель від туберкульозу місцевої дівчинки. Наразі це зовсім невеликі гроші: постановка однієї проби Манту коштує 50-55 грн. Робиться вона раз на рік всім дітям від 12 місяців до 14 років.

Можливі варіанти.

Зараз будівля дитячого протитуберкульозного санаторію – власність Запорізької обласної ради. Як варіант, місто Запоріжжя могло б взяти його на баланс. Чи можливо буде при цьому зберегти профіль лікувального закладу? Питання залишається відкритим. І ми його переадресуємо Департаменту охорони здоров’я міської ради Запоріжжя.SHER5566

Людмила Чернишова каже, що, як варіант, можна було б зробити санаторій відділенням для доліковування на базі протитуберкульозного клінічного диспансеру. Але знову ж, на це немає коштів. Ба більше, реформа змусила скорочувати існуючі ліжка. Зараз в дитячому відділенні 60 цілодобових ліжок та 7 ліжок денного перебування, а після 1 квітня має залишитися 40 цілодобових ліжок.

Ще одну пропозицію висловила голова правління Запорізького благодійного фонду «Єдність» за майбутнє» Тамара Огородова.

– Вирішення таких проблем, як туберкульоз, має здійснюватися всім разом. І якщо з обласного та міського бюджетів будуть виділені додаткові кошти на фінансування програм лікування, реабілітації та підтримки хворих дітей, можливо, це допоможе зберегти єдиний протитуберкульозний санаторний заклад в Запорізькій області. Сьогодні таке важливе питання для багатьох дітей ми обговорили із 12 громадськими організаціями. Підготували листи-звернення до голови Запорізької ОДА, голови Запорізької обласної ради, депутатів обласної та Запорізької міської ради із проханням вирішити цю проблему.

Нам треба всім суспільством боротися за те, щоб не вмирали, а швидше одужували наші діти. Вони повинні лікувалися у гідних умовах, які їм гарантують Закон України «Про охорону дитинства» та Міжнародна Конвенція про захист прав дітей.

«Запорозька Січ» слідкуватиме за тим, як розвиватиметься ситуація. Продовження теми читайте у нашому виданні.

В.о головного лікаря КЗ «Запорізький обласний дитячий протитуберкульозний санаторій» Олена Дем’яненко повідомила, що треба знайти всього трохи більше 5 млн. грн для того, щоб санаторій працював до кінця року. Зараз триває ліквідація комунального закладу і переведення санаторію в структуру Запорізького обласного протитуберкульозного клінічного диспансеру.