Очень странные ощущения от книги. Не могу сказать, что книга произвела сильное впечатление, но в ней много выводов, умных мыслей, с которыми невозможно не согласится.
Автор задает очень много правильных вопросов и говорит о действительно актуальных темах, но все они остаются нераскрытыми. История об отчаянии, которое может завладеть человеком, когда жизнь выбивает у него почву из-под ног. История о женщине, которую предал муж с её боссом, в результате чего она теряет и моральную и материальную составляющую этой жизни. Многие сталкивались с такими ситуациями, когда казалось выхода нет, в книге автор не помогает найти выход в такой ситуации, а рассказывает о счастливом стечении обстоятельств.
Когда женщина, мать двоих девочек, в результате отчаяния решается на ограбление банка. При том, что человек она честных правил и делает это настолько в паническом состоянии, что грабит безналичный банк, в котором наличных денег нет. Дальше, опять-таки, по стечению неблагоприятных обстоятельств она вынуждена взять заложников. Заложников, которые каждый со своей жизненной историей, со своими переживаниями, опытом. И здесь главной героине повезло, что они оказались человечными, прониклись её историей и всё сложилось счастливо для главной героини.
В конце книга заставила плакать. Самая большая ценность в моей жизни это дорогие мне люди и книга ещё раз подтвердила, что я правильно расставила ценности в моей жизни.
Моя оценка 4. Ощущение, что автор начинал эту книгу и хотел донести одну мысль, а в итоге пришел к совершенно другой. В книге очень умных мыслей, которые хочется вынести, как цитаты, но всё как-то не связано, в каком-то хаосе.
Человек человеку друг. И книга опровергает это в начале и приходит к этому выводу в конце. На протяжении текста автор пытается донести, что все люди чужие друг другу, но именно в людях самая большая ценность. Человеку нужен человек. И главное, чтобы хороших и нужных людей на пути человека встречалось, как можно больше.

По названию думала что будет книга по психологии. По обложке книжки - комедия. Ну и традиционно мне хотелось детектива. В итоге рождественская сказка.
Смеялась и плакала всю книжку. Очень понравилась книга, поставила "пять".
«Это история обо всем на свете, но главным образом – об идиотах».
А ещё она о Мосте. Который у каждого свой. И о том, как с него сойти.
Но в основном, она о любви.
Мне понравились все персонажи "идиотики", ну кроме риелторши, но то просто автор сделал ее второстепенным персонажем. но смешной был ее допрос в полиции.
Неординарное событие (захват и заточение в закрытом пространстве) послужило толчком к осмыслению что же им в жизни дорого. Оказалось самое дорогое в жизни это люди, близкие и любимые. А Зару вообще от самоубийства спасло.

Я починала її читати кілька разів і кожного разу думала «Що за ідіотизм і перескакування з однієї думки на іншу». А потім пішов розвиток історії, "ідіотики" почали розкриватися як персонажі. І те що мені від початку заважало з пересмикуванням подій в хаотичному режимі, почало заходити все краще і краще, а пазлики поступово складатися в один загальний малюнок.
Я думала це найжахливіша книга з прочитаних творів Бакмана і досі не знаю як ставитися до неї і оцінити. Автор показує всіх нас простими людьми, без пафосу і бажання здаватися кращими, такими які ми є. І з нашими помилками, тупізмами, з нашими неправильними висновками, образами, невмінням планувати час, події, розставляти пріоритети. Хіба саме вся ця біганина і не називається життям?

Історія, що починалась як абсурд і перетворилась на різдвяне диво для багатьох учасників того захоплення заручників. І в кризових ситуаціях проявляються справжні обличчя і риси характеру, розуміння власних цінностей і людей навколо. Нехай, заручники і не сприйняли від початку серйозно наміри жінки, але саме в цій квартирі й з цими людьми їхні душі відкрились і дехто зрозумів важливі речі. Як то зараз модно казати, впіймав інсайт.

Звісно, останні сторінки історії змусили плакати, дуже все зворушливо описано. Та й історія зрештою завершується добре для всіх учасників. За вміння вибудувати сюжет так, що хочеться плюватися від книги, а потім неможливо відірватися, за мистецтво сказати простими словами складні речі (а в мене було бажання цитувати чи не на кожній сторінці і багато цитат полетіли в інстаграм). За все це Бакману окрема подяка і тверда п'ятірка.

Я бы в прямом смысле не называла этих людей идиотами) Разве что все мы идиоты в какой-то степени)

Dijona, автор сам їх так назвав



І вже коли розкрив персонажів, тоді ставишся до них інакше. Але перше враження саме таке.

Я поняла, что ты с девочками использовала слова автора, но я вообще ничего идиотского у них не нашла(

Dijona, взяла в лапки. Але згодна з автором, нам часто незрозумілі дії і вчинки здаються ідіотськими, а люди навколо ідіотами. Бо в нас немає часу, бажання і можливості копнути глибше у історію життя кожного, дізнатися про його мрії, його злети і падіння, пізнати людину глибше і "приміряти його черевики".

Якось так.

Бісилася напочатку від ідіотської поведінки героїв. Діалоги на допитах здавалися знущаннями над бідними поліцейськими. Відношення Джима до Джека здавалося недоречним, аж надно він ним опікувався. Але далі мої враження стрімко змінилися. Герої почали розкриватися, сюжет зконцентрувався у просторі квартири, в якій зібралися такі різні люди, кожен зі своїми проблемами.
ГрабіжникГрабіжниця - постраждала від розлучення сторона. Коли один з подружжя приймає рішення припинити шлюб, у іншого майже ніколи не залишається шансів вплинути на це, щось змінити. Життя руйнується, летить шкереберть, треба вирішувати проблему з житлом, а в даному випадку - ще й з роботою. Героїня вчинила дурість, що не стала відстоювати свої права, втрапивши у безвихідь. Мені здається, що Швеція - це країна з гарним урегулюванням соціальних питань, я думаю, що і звільнення не пройшло б без наслідків для боса-коханки, не кажучи вже про поділ житла та прав на дітей. Не треба мовчати, коли забирають найдорожче. Чесно кажучи, посміхнулася, коли виявилося, що грабіжник - жінка. Автор такий фемініст!
Анна-Лена та Рогер: вона постійно заглядає чоловікові до рота, тому що все життя мучиться почуттям провини, що через її кар'єру чоловік не зміг збудувати власну. Він вічно чимось незадоволений, з почуттям власної неповноцінності, проте любить дружину, але це не точно Ця пара змушує замислитися, яким може бути подружнє життя у зрілому віці, які проблеми нас очікують, що краще - спокійна самотність чи тривожне сумісне життя.
Ру та Юлія. Дві неурівноважені лесбіянки, які невпевнені у майбутньому батьківстві та сумісному житті взагалі. Одна не може приймати рішення, інше просто психована. З дивацтв Юлії я просто угорала
Зара і Надя, жінки, що були на грані самогубства. У кожної один і той самий міст, з якого на щастя жодна з них не зробила крок. Хитро зплетені долі, переживання, що накопичувалися роками, почуття провини та власної недосконалості - усе тісно переплелося у їх діалогах. Зара мене просто вразила: професіонал з великої літери, жертва профдеформації, вона проте не втратила людяності, а головне - попри свою замороженість вона ще здатна зробити крок назустріч такому ексцентричному чоловіку, як Ленарт.
Джек і Джим: безкінечні переживання батька за сина та невдоволеність батьківською поведінкою у вічному протиріччі батьків та дітей. Психований Джек недарма отримав лаймом по лобі
Естель - фея зі схильністю до шкідливих звичок, яка не може змиритися з самотністю, тому прихищає знедолену жінку з двома дітьми просто тому, що може допомогти.
Герої взагалом, як виявилося, зовсім не ідіоти, а в цілому чудові люди, які приємно провели час, будучи заручниками, поїли піци, поспілкувалися та змогли вирішити деякі свої проблеми, молодці Автору вдалося показати приклад, що навіть у безвихідній ситуації все може змінитися на краще, можуть трапитися люди, які допоможуть, не треба робити крок з мосту. Наприкінці я теж плакала від загальної гармонії у житті всіх героїв та зустрічі через роки Наді та Джека, точно як у індійському фільмі.
Оцінка п'ять

першу 5-ту частину книги думала, що не осилю її повністю. ідіотизм героїв (від недозаручників до недолугих поліціянтів) мене, перфекціоністку, бісив до "неможу". а ще важко сприймались стрибки у часі, коли мій мозок мусив напружуватись, щоб зрозуміти, про яку частину події йдеться зараз.
а потім я втягнулась, познайомилась з усіма героями і зрозуміла, що вони такі,як і кожен з нас. кожен з'їжджає з розуму по-своєму) кожного по-своєму мона зрозуміти, в діях кожного я навіть почала бачити логічність, іноді бачила і свої вчинки в них...
Нестандартна ситуація для кожного героя окремо, і для усіх разом. Автор зміг через абсурдну, комічну подію вивести на перший план людські страхи, показати, які цінності справді важливі, і на які ми дарма витрачаємо свій час.
наприкінці теж всхлипнула)
оцінка 5

Я не люблю и не воспринимаю Бакмана. Но вот после этой книги понимаю, что предыдущие «Медвежий угол» и «здесь была Бритт-Мари» были еще даже ничего. «Тревожные люди» дались мне уж очень сложно, миллион раз мне хотелось забросить такое чтение, но все же пересиливала себя.
Сначала немного о хорошем. В сюжете присутствуют философские темы и затрагиваются сложные социальные проблемы: отношения в семье, одиночество, отчаяние, любовь, предательство, совесть, суицид и т.д. Финал очень трогательный, непримиримые конкуренты за квартиру сплотились чтобы помочь горе-грабителю, полицейские встали на ее сторону и все закончилось хорошо: она на свободе, у нее есть жилье и главное, рядом любимые дочери. Каждый персонаж, даже самый противный и вредный, в своей глубине оказывается не таким пропащим, а умеющим сопереживать и пытающимся оказать помощь.
Но как же это все неинтересно преподнесено. Длиннющие абсурдные разговоры, нелепые диалоги, идиотские допросы очень бесили меня. Даже стало немного жаль шведских полицейских, такими глупцами их преподнесли. Естественно, мне непонятна тема пропаганды однополых браков. А это именно пропаганда, судя по тому, в каком ключе она преподнесена в «Тревожных людях». Семья из двух женщин, которые ждут ребенка, показана так естественно и одобрительно, как будто так и должно быть.
Еще мне претит юмор ниже пояса: какающий кролик, экскременты, люди, которые портят воздух в автобусе и сушат феном волосы не в тех местах, разлетающиеся слюни и сопли, всего этого было слишком много.
Еще я не люблю рекламу в книге (это об Икеа).
В общем, книга меня не впечатлила, а очень-очень разочаровала.

Я б сказала, що це не пропаганда, а реальність. І у них більш реальна зараз, ніж у нас. Тому так природньо описано. Хоча я б не сказала, що дуже природньо. Є герої, які не знають як реагувати на таке.

Знову ж таки, вона настільки у них давно і автор пише про знайоме кожному мешканцю своєї країни

Я немного по-другому воспринимаю n-ное количество упоминаний одного и того же бренда на протяжении всей книги.

ЯВА, ну може йому доплатили) Мені подобається моя версія, бо вони з нею живуть майже 80 років і мають купу речей звідти. Бакман часто її згадує. І в бабусі було, і ще книжка "Що мій син повинен знати про влаштування світу", там теж ікея.

Книга о безумно разных людях, которые попадают в эту нелепую ситуацию. Изначально меня бесили эти диалоги во время допроса, и даже порой было жаль полицейских. Чего только стоит допрос работника банка И если не особо присматриваться к персонажам, то они кажутся поверхностными и простоватыми)
Однако, если копнуть немного глубже, то все они освещают какую-то социальную проблему: взаимоотношений родителя и взрослого ребёнка, боязнь быть плохим родителем, остаться никому не нужным, одиночество, финансовые проблемы и тд. Радует, что каждый из них проявил человечность. Однако, меня абсолютно не зацепила эту книга. Порой мне было скучно. ну не тронула она меня абсолютно. Вроде как и очень важные темы поднимаются, но как-то все очень неинтересно изложено. Эта первая книга, прочитанная мной, данного автора. И пока, наверное, последняя
от меня 3