Книга оказалась не такой "кровожадной" как я думала . Фантастика типа "что будет если...". И еще прям "реверанс" феминизму. Кинги оправдывают преступниц в тюрьме, что их на убийства и прочие преступления довело мужское насилие и унижение.
Читала эту книгу утром в автобусе (когда хочется спать)и до определенного момента в книге крутилось в голове "ну что такого, уснуть погрузиться в мир грез", но когда мужикам пришла мысль в голову сжигать коконы, я проснулась.

Несподівано для себе поставила п'ятірку. Все ж таки Кінг для мене як рідний, його фірмовий стиль до душі мені ще з юності. Не знаю, яку частину написав Овен. Треба було вказати в післямові, як на мене, Кінг-батько тут домінує.
Книга про боротьбу із залежностями: від наркотиків, від токсичних людей, навіть від сну. Про пандемію, про апокаліпсис - не нові теми для Кінга. Але ця книга феміністична, адже на дивну хворобу страждають самі жінки. Читаючи про їх сон, я, чесно кажучи, трохи заздрила і згадувала Гамлета:


У даному контексті сон - як самогубство. Жінки не знали, що їх чекає по той бік кокона, при цьому реагували по-різному: деякі вживали тонізуючі ліки, деякі - заспокійливі, щоб швидше заснути й не мучитися невідомістю. Деякі, як Лайла, зійшли зі шляху надто рано, деякі, як Лінні чи Ван, протрималися болісно довго.
Потойбічне життя не здалося мені надто принадним, щоб відмовитися від реальності заради нього. Крім того, що довелося б покинути дітей-хлопців, батьків та чоловіків (а не в усіх жінок вони були обридлі), більше всьго вражає невпевненість у своєму тілі, адже будь-якої миті кокон можуть знищити.
Клінт та Френк, не дивлячись ні на що, молодці. Попри все вони не вбили один одного, не дивлячись на всі їхні протиріччя. У обох проблеми з контролем гніву, та Клінт навчився ним управляти, а Френк лише став на правильний шлях. Трохи ванільною здалася меня кінцівка, де всі чоловіки прагнуть стати трохи спокійнішими та менш аргесивнішими.
Єдиние питання: що робили жінки всього світу у потойбіччі, поки жінки Дулінгу будували нове суспульство? Особливо цікавлять мене жертви авіакатастрофи, яких врятував кокон від утоплення. Вони що, майже рік плавали у своїй реальності?

Fyshe4ka, а может эта эпидемия была только в Дулинге? Ведь женщины когда были по ту сторону мира и хотели узнать что с миром за пределами города не смогли это осуществить. Может весь город так заколдовали, что показывали им картинку что во всем мире эта эпидемия?
Поставила оценку "5".

Katrin_Z,точно всюди з Австралії почалася пандемія, потім охопила весь світ. По телевізору були репортажі про заворушення у різних містах. Мікейла їхала з Вашингтона на машині сплячої жінки.

А я поставила пятерку за книгу весьма ожидаемо для себя. Очень люблю Кинга, но редко его читаю, так как слишком уж реалистично он пугает .
К радости моей, эта книга не оказалась для меня чрезмерно жуткой, хотя, конечно, жестокости было достаточно более чем.
Живые герои, со своими характерами, без преувеличений и перекосов в поступках в угоду большей зрелищности, реалистичность и образность изложения, напряженный и увлекательный сюжет вполне заслуживают высокой оценки на мой взгляд.
Что касаемо построения нового лучшего мира силами женской половины, то не соглашусь с этой идеей. Устройство мира наверняка получилось бы иным, во всяком случае вначале, но намного ли лучше - еще вопрос. Женщины тоже бывают очень жестоки, просто жестокость эта не такая взрывная и явная, как мужская. Может быть в небольшой общине женщин Дулинга во главе с Джейнис Коутс и Лайлой Норкросс и удалось бы построить что-то более гармоничное и спокойное (тем более после самоубийства Моры, когда явных социопатов вроде как не осталось), но очень неоднозначно все выглядит потом, после того как остальные женщины Земли присоединятся к построению нового мира. Думаю, войн и распрей не избежать, а потом и мужчины подтянутся к разборкам, как подрастут.
Ну и идея решения судьбы всех женщин только женщинами Дулинга мне не нравится. Очень непрезентативная выборка и недемократично к тому ж

досить довго втягувалась в сюжет книги, плуталась з іменами, персонажами, місцями, де відбувались події. думала, що так і буде. а після першої чверті мене затягло. це перше знайомство з книгами Кінга, про яке я зовсім не шкодую.
весь час, коли читала, мене переслідувала думка, що книга наче напророчила якусь епідемію світового маштабу. епідемію, котра змусить переосмислити цінності життєві, важливість тих чи інших речей, зрозуміти людей,котрі поруч. епідемію, котра змінить і кількість, і якість населення землі.
Я щиро переживала героям, заглиблюючись в життву ситуацію кожного (навіть арештанток в'язниці). дивувалась, як Клінту не стало все ""по цимбалах", коли заснула Ліла. як жінки по той бік дерева намагались зрозуміти причини цієї ситуації, шляхи вирішення і наслідки. Ідея створити новий світ з жіночого початку мені здавалаась абсурдною (я буваю іноді дуже сварливою і агресивною, тому не факт, що жіночий світ був би без війни і стичок), тому раділа, що рішення було прийняте на користь повернення в реальний світ.
Від Кінга очікувала дуже відвертих, жахливих сцен. це не виправдалось, на щастя.
ще хотіла окремо оцінити реалістичність описаних подій. в післямові автори писали, скільки попередньо роботи проведено по вивченню облаштування в'язниці, і багатьох речей, що створювало в моїй голові цілком реальну картинку.
якось особливо зачепила сцена народження хлопчика. сльози котились ще кілька сторінок...
Поставила 5 (хоча від себе такого не чекала )

Эта книга увлекала меня постепенно. Сначала было монотонно и не понятно, но постепенно появлялся интерес, и меня затягивало все глубже. Что-то похожее у меня было с произведением Кинга «Противостояние», абсолютно блеклое начало и захватывающее продолжение. Но, «Противостояние» намного лучше и сильнее.
Я очень люблю Кинга, но это далеко не лучшая его книга. Мне больше нравится, когда он пишет в одиночку, дуэт с сыном получился на порядок ниже.
Книга очень объемная, Стивен любит писать много, и это больше плюс, чем минус. Еще одна его отличительная черта - задействовать много героев, но в «Спящих красавицах» их уж очень много, учитывая зарубежные имена я постоянно путалась и ошибалась в них. Из минусов - слишком много нецензурщины.
Во время чтения возникали мысли, что Кинг очень талантлив, какое же нужно иметь воображение и фантазию, чтобы столько писать и не утратить оригинальность, сколько идей и замыслов рождается в его голове.
Обычно после окончания чтения книг Кинга у меня возникает чувство грусти, что все, эта история закончилась. Но в этот раз такого не произошла, эта книга не затронула меня настолько. Да, сюжет интересный, но концовка как-то смазана, мне не хватило чего-то. Иви, Лайла, Клинт, Френк - эти герои мне понравились и запомнились. Почему-то очень жаль было второстепенного персонажа Антона, хотя было и много других жертв, но вот они как-то прошли мимо. Еще я расстроилась, что в конце разладились отношения Клинта и Лайлы, хотелось чтобы они помирились и были вместе. Еще не ожидала, что Джарэд и Мэри разойдутся, после всего, что они пережили, я думала они сблизятся и станут парой.
Оценка - 4.

Как же я люблю Кинга. Его слог, поворот сюжета, иногда сверх откровенные и шокирующие детали) Как сказали девочки, это его не первая книга о апокалипсисе. Но только эта книга пропитана феменистическими нотками. И я наверное не соглашусь с тем, что без женщин мир будет менее жесток, и что если женщина жёсткая, склонная к насилию, то это вина только мужчин и только. Все таки тут Кинги перегнули палку, поставив на алтарь женщину невинную, чистую и только с одним качеством характера – добродетелью. Но если отбросить сей посыл, то книга мне очень понравилась) Сначала было трудно ориентироваться в таком количестве героев, я путала персонажей, имена. Но потом втянулась и даже в воображении нарисовала, как кто выглядит.
Очень грустно от того, что Лайла и Клинт все таки не будут вместе, что их союз разошёлся по швам.
Но я рада, что женщины приняли верное решение вернуться в обычный, наш не идеальный мир с мужчинами) Куда же мы без них)))

От меня 5)

блин, я еще не дочитала, и нечаянно влепила тройбан, думала это я открыла Тревожных людей голосовалку Мне книга очень нравится, только некогда совсем читать, надеюсь скоро закончу

а я ожидала большего(больше ужасов и "мурашек") (( в конце уже хотелось быстрее закончить читать, особенно про битву за тюрьму. концовка какая-то смазанная получилась. меня не впечатлил этот роман, хотя Кинга люблю/любила. в студенческие годы все перечитала.

Кінг буває дуже різним, особливо в тих романах, які не про містичні жахи (під псевдо виходили). Сплячих красунь я хотіла прочитати відтоді, як побачила рекламу в метро. Тобто з 2018, коли її у нас видали. І таки прочитала, але російською.
Цього разу вирішила читати українською (ніколи Кінга ще українською не брала), але все пішло як по маслу.

Сон - це маленька смерть. Ми не знаємо де блукаємо, якими світами і що наша свідомість переживає в цей час. Як в тому старому мемі, про те, що випадаєш з життя на 8 годин. Так і є. Єдине, що ми точно знаємо, що наше фізичне тіло в цей час спокійно чи не дуже лежить і його можна вирвати з мандрів в будь-який момент. Тобто розбудити.
І тут Кінг використовує свій улюблений прийом "А що, коли?" А що коли всі жінки засунуть і не зможуть прокинутися. Якщо раптом світ опиниться без жінок. Що робитимуть чоловіки? Ох, як багато виявляється! Хтось безпорадно вирішує покінчити з життям, яким несила жити без своєї дружини чи доньки, хтось вирішить, що все зло світу в жінках, а хтось шукатиме вихід і боронитиме світ жіноцтва.
Для мене дуже цінно і важливо, як Кінги (чоловіки!) чітко описують жіночі проблеми, як болісно сприймають їхні героїні світ, де здебільшого від чоловіків жорстокість і несправедливість. Як гарно вони будують світ, де дівчатам не треба боятися ходити в темряві, не треба боятися, що на них нападуть і згвалтують. Де ніхто не змушує готувати, прибирати і прислуговувати чоловікам. Але зрештою вони також підводять нас до думки, що якими б не були чоловіки, їх ВИХОВУЮТЬ жінки. І в нашій владі також становлення світу, і ми також відповідальні почасти за те, в якому світі змушені жити. І не даремно він обирає основним місцем дії в'язницю, бо саме там ми бачимо різних жінок, які також здатні на велику жорстокість, вбивства і злість. Ці почуття не мають статі, просто жінки не такі сильні, щоб постійно демонструвати їх стосовно чоловіків.
Ми бачимо, як на очах руйнується шлюб шерифа з чоловіком. Спочатку через невиказані думки, потім через невиправдані звинувачення. А зрештою все зводиться до браку комунікації, навіть психолог не чує свою дружину, не відчуває її потреб і її настрою. То що ж тоді казати про звичайних чоловіків?
А тут Аврора і жінки отримали другий шанс почати все спочатку, створити власний світ, де навчать чоловіків бути більш добрими і уважними? Яким мав бути світ, який би жінки Дулінгу змогли побудувати на тому боці дерева? Зрештою, вони самі визнають, що все обернулось би з часом проти них і стало б так само, бо чоловіча природа б перемогла. А так вони мають шанс побачити своїх рідних. Починати справу, коли не віриш в її успіх - це вже шлях до програшу. Жінки мали сумнів, що у них вийде і пішли більш зрозумілим і простим шляхом. Я б і сама такий обрала, бо маю сина. Але чи зміниться світ глобально? Після пережитого дехто з героїв Кінгів почав відвідувати курси і боротися з гнівом. А решта? Навіть налякані Авророю і кінцем світу знайшлись ті, хто вирішив спалювати жінок, грабувати, гвалтувати. Цей світ просто так не налякаєш. Хоча спроба була гарною! Від мене 5.

я таки дочитала эту книгу! Сам сюжет очень даже интересен, но мне показался слишком затянут, постоянно отвлекалась на что-то другое, не особо цепляло узнать, что же там дальше.
слишком много героев, слишком много феминизма, мужиков прям такими козлами конченными выставили Вот прям все поголовно начали бухать, убивать, как только женщины уснули. Прогиб засчитан

sunnyshiny, ну не всі) Просто краща половина не так детально показана.