«Тіні забутих предків» - це не просто твір Коцюбинського зі шкільної програми, це віртуальна реальність, провідник між Запоріжжям і Карпатами. Магія слів, яка затягує всередину оповідання і це вже твої ноги потопають у хвилях лісових трав, це ти чуєш веселий гомін Черемоша, твої груди наповнюються гірським повітрям і це ти ледве помітною стежкою підіймаєшся вище і вище у гори через смерекові ліси і зарості ожини та малини.
Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна
«Тіні забутих предків» - це гуцульське фентезі, де щезники пасуть кози і грають на флоярі, нявки перетворюються на дівчат і заманюють парубків у недеї, чугайстери танцюють біля ватри до впаду, мольфари відганяють тучі, а «по лісі бродить невидима сокира, гупа об дерева і хека з втомлених грудей».
«Тіні забутих предків» - це магія Карпат, магія гір і лісів, полонинський дух і магія живої ватри, магія народження сиру.
З гори на гору, з поточка в поточок пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця
«Тіні забутих предків» - це мелодія : радісна мелодія плесу гірських потічків, сумна мелодія трембіти, яка оповіщає про смерть, весела мелодія денцівки, мелодія дзвіночків корів, що обзиваються у лісі «як далеке зітхання», мелодія коломийки – життєствердної, жартівливої, мудрої. І я навіть не читала, а сіпвала разом з Марічкою
Ізгадай мні, мий миленький ,два рази на днину, А я тебе ізгадаю сім раз на годину…
Ой кувала ми зозулька та й коло потічка А хто ісклав співаночку? Йванкова Марічка
«Тіні забутих предків» - це історія кохання карпатських Ромео і Джульєтти. Кохання всупереч ворожнечі двох родів, всупереч ненависті, причину якої вже ніхто і не згадає. Чисте, щире, поетичне, трагічне кохання на тлі дивовижної краси карпатської природи.
Але для мене навіть не сама історія – головне. «Тіні забутих предків» - це емоції і спогади, це можливість знову опинитися ТАМ, де дихаєш на повні груди, де маєш сили на щось більше, де чуєш голоси і бачиш тіні предків (доречі, я маю гуцульське коріння), де відчуваєш себе щасливим.
Від мене 5.
Дивилась екранізацію Параджанова і хочу сказати, що «Тіні забутих предків» - це ще і перший український фільм в стилі арт хаус
Цього року я була в Верховині, де відвідувала Хату-музей кінофільму «Тіні забутих предків» і Музей гуцульської магії і це також додало позитивних вражень твору Коцюбинскього. Маю фото з музею в образі, мабуть, Марічки
І продовжуючи тему гуцульщини, рекомендую до перегляду український документальний фільм «Жива ватра», тут залишала свій відгук viewtopic.php?p=5384548#p5384548
_______________________________ А над ними розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки...
Последний раз редактировалось Kapriz 21 окт 2016 13:21, всего редактировалось 2 раз(а).
Эту книгу в школе не читала, поэтому интересно было вдвойне. Первое, на что обратила внимание, специфический язык. Я всегда считала, что хорошо знаю украинский, но этот гуцульский диалект И не могу понять плохо это или хорошо, потому что книга действительно льется как песня, хоть и многое было не понятно Еще один момент, который мне кажется и плюсом, и минусом одновременно - объем книги. Вроде и хорошо, что книга короткая, но некоторые моменты можно было подробнее осветить. Сам сюжет довольно увлекательный, интересны несколько линий - вражда двух семей, история любви Марички и Ивана, ну и обычаи гуцульщины, особенно верования, как они сочетали религиозность и такое количество язычницких элементов? ну и самым колоритным моментом для меня стала смерть и похороны Ивана. От меня книге твердая 4.
С самого старта марафона после нескольких тяжелых для меня книг я неоднократно писала о том, что хотелось бы разгрузить мозг, почитать что-то для души, без надрывов, без философских подтекстов и необходимости глубокого анализа смысла. «Тіні забутих предків» почти ответила на мой запрос к Вселенной. И хотя я никак не могла отделаться от впечатления дежавю (первый и единственный раз я читала эту книгу в школе, на уроках украинской литературы), отвлечься в ней получилось. Описания красивой, почти дикой западноукраинской природы, величия гор и густоты смерек, близости флоры к человеку, их взаимодействия, подкрепленного и переплетенного с верованиями и обычаями, с поверьями и языческими образами. Но за всей этой красотой – такие глобальные проблемы, такие вечные вопросы человечества, на которые каждый ищет ответы в течение всей своей жизни, но не всегда находит. Отцы и дети, любовь и смерть, язичницкие и христианские традиции, зло и добро, вера и магия… Иван и Маричка не были для меня гуцульскими Ромео и Джульеттой. Я их видела, как две творческие, чистые души, которые, несмотря на кровавую вражду семей, смогли остаться добрыми, искренними и впустить в свое сердце светлое чувство вопреки всему. Трогательный эпизод, когда он ее ударил, а она ему отдала половину конфеты, заставил увлажниться глаза. Он играет на флояре, она на ходу сочиняет песни, они трепетно относятся друг другу...У них особая связь. Не удивительно, что Маричка отпечаталась в сознании Ивана на всю жизнь и даже после ее гибели он продолжает искать свою «душку» в далекой от одухотворения Палагне, в горном эхе, в любых природных проявлениях, но так и не находит. Мне кажется, Иван умер не от ворожбы мольфара Юры, а от глубокой тоски, от разочарований, от душевных мук… Меня удивила концовка…Какая-то смазанная. Слишком много описаний каких-то чужих людей, их эмоций, запахов, веселья…Как будто то, что вместе их всех собрала смерть человека – не так уж и важно…Хотя этим автор, возможно, хотел показать, что как бы там ни было – жизнь продолжается. Будет еще любовь, будут новые Иваны и Марички и другие литературные истории про них…
_______________________________ Спасибо Богу за то, что я - ЖЕНЩИНА!
наконец-то прочитала школьную книгу спустя 20 лет. Моя классуха была бы счастлива Сам сюжет мне очень понравился. Короткая, как вспышка пламени, и трагичная история любви Ивана и Марички. Так жаль, что не суждено было им прожить всю жизнь вместе. Действительно гуцульские Ромео и Джульетта получились. Поразило как легко и как само собой разумеющееся воспринимали семьи такие вот побоища, семья на семью. Я думала такое только в Италии и Грузии было Зачаровали меня взаимоотношения Ивана и Марички, как разговаривали друг с дружкой, какие коломыйки пели
Цитата:
Ой прибігла з полонини Білая овечка. — Люблю тебе, файна любко, Та й твої словечка.
Маричка как в воду глядела...
Цитата:
Ой як буде добра доля, Я вас позбираю, А як буде лиха доля, Я вас занехаю...
Не понравился язык изложения. Кидайтесь тапками, но когда через слово сноски с пояснением слова, меня напрягает
В целом поставила тройку, а себе плюсик за прочтение чего-то из школьной программы
Ну, такое. Слишком много описаний, выкинув которые, истории было бы на пару абзацев. Да очень красноречиво описаны Карпаты, необычный гуцульский диалект, но мне не понравилось. Возможно, сказывается школьное прошлое, вот прям чувство было, что нужно поскорей дочитать, ведь впереди еще и сочинение писать. Описания обычно в книгах пропускаю, мне больше нравится конкретика. Возможно, если б я была в Карпатах, прониклась бы духом книги (надеюсь все впереди), но пока поставлю 3.
знаєте, цей твір варто перечитати лише для того, щоб зник той присмак чоловіконенависніцтва, що лишився після перших двох книжок.. мені з кожним прочитаним твором все більше здається, що українська література створана для того, щоб показати усім, що найпрекраснішими у світі є саме українськи чоловіки. такі сильні, пистрасні, віддані, якщо кохають - то до кінця, не важливо чийого... Тіні мені сподобались саме сюжетом, саме описанням минулих уподобань та вірувань. як відомо, чим більше слів, їх значень та історій знає людина, тим вона духовно та інтелектуально багатша. Коцюбинський посприяв збільшенню наших статків 100%. не скажу, що мене здивувала мова, але читати про "кацавелики" не так огидно, як про "лайно". щодо історії - вона жахлива. в плані емоціонально жахлива. так кохати, чекати і втратити, не можу уявити, як таку подію можна пережити... хоча, Іван і не пережив... просто відклав. вважаю, что він просто вирішив померти, тому з ясним розумом пішов за мавкою (нявка мені не подобається). я дуже ціную, коли у творі щось нагадує мені інший твір/подію/фільм, саме нагадує, а не відволікає. Тіні чітко вписались у цей параметр. я згадала і Тартак, і "Вкус вишни", і автора єдиної книги, придбаної мною на Толоці, і ще багато чого. саме тому від читання отримала виключно насолоду, але, я ж пискіплива, тому поставила четвірку... може дарма, а може попереду нас чекає щось прекрасніше
_______________________________
Как забыть — покажет время, как простить — покажет жизнь, как любить — покажет кто-то, кто забыл… простил… и жил…
Из всех наслаждений, отпущенных человеку, самое изысканное — шевелить мозгами. Б. Чхартишвили
Сьогодні день пройшов під знаком "Тіней". Подивилася фільм Параджанова і він влучно доповнив саму книгу. Почитала ще інтерв*їю "Марічки" Кадочнікової для Гордона)) Мій день не пройшов даремно. Стрьомний край та Гуцульщина))) Співоча мова, неймовірна природа, вкрай набожні люди, але по принципу і вашим, і нашим, і на обід вдома, тож і Різдво в них є, і язичницькі обряди також. Дивно, але в них це так органічно виходить- жити в такому релігійному дуеті, що це тільки підігріває цікавість читача до побуту гуцулів. У фільмі це показано значно краще ніж у книзі, може, за рахунок вдалої режисерської та операторської роботи. Так от думаєш, що мало в книзі про самих Івана та Марічку, але ж що писати про справжнє кохання та про щастя?! Мабуть, багато і не напишеш, лиш те, що двоє щасливі. Тому про гірке життя газди Івана маємо більше. Іван помер ще з уходом Марічки, його душа вже покинула цей світ і лише маленький її клаптик ще давав тепло маржинці. У фільмі лунали голоси гуцулів про Івана під час його самітництва: «Чуєш, бо так він себе звів, а ти ніц нікому про це не кажи, бо таке воно - любов» . Може ті танці і сміх біля мертвого Івана і були якоюсь гуцульською традіцією, але алегорично, то ніби веселощі на весіллі. Іван ті Марічка таки стали парою. Від мене 5.
_______________________________ Inside my heart is breaking, my make-up may be flaking, but my smile...still stays on.
Може ті танці і сміх біля мертвого Івана і були якоюсь гуцульською традіцією, але алегорично, то ніби веселощі на весіллі. Іван ті Марічка таки стали парою.
Кстати, я об этом не подумала...Возможно. Но очень дико было об этом читать.
_______________________________ Спасибо Богу за то, что я - ЖЕНЩИНА!
Може ті танці і сміх біля мертвого Івана і були якоюсь гуцульською традіцією, але алегорично, то ніби веселощі на весіллі. Іван ті Марічка таки стали парою.
цікавий варіант. мене трохи цей момент шокував, а я потім подумала, що це автор написав, щоб показати та підкреслити самотність Івана. може навіть його правильний вибір - полетіти до єдиної людини, яка його кохала...
_______________________________
Как забыть — покажет время, как простить — покажет жизнь, как любить — покажет кто-то, кто забыл… простил… и жил…
Из всех наслаждений, отпущенных человеку, самое изысканное — шевелить мозгами. Б. Чхартишвили
Наверное это будет мой самый краткий отзыв. Не прониклась сюжетом, не понравилась заковыристый язык автора, который я понимала больше на каком-то интуитивном уровне. И вообще я не любитель украинской литературы в целом. Ничего не имею против нашего украинского языка, но читать книги я предпочитаю на русском. Описания красивые и содействуют созданию характерной атмосферы, но для меня больше важны события, а их было мало. Преобладающими описаниями меня редко заинтересуешь. История двоих влюблённых по сути печальная, да, но почему-то меня не тронула. Я так и осталась сторонним наблюдателем, не пропустив через себя переживания героя, который потерял любимую. Возможно потому, что как раз таки этой любви я не увидела. Книга неплохая, но просто не моя, поставлю 3.
ну и обычаи гуцульщины, особенно верования, как они сочетали религиозность и такое количество язычницких элементов?
вірили, що всі надприродні сили - то від Бога у своїх магічних ритуалах використовували природні матеріали: гадюча палиця, градовий ніж, каміння та дерево, в яке влучила блискавка - все це також божественного походження звідси таке гармонійне поєднання релігії та магії навіть заговори - примівки закінчували молитвами
Мурлыся писал(а):
Хотя этим автор, возможно, хотел показать, что как бы там ни было – жизнь продолжается
і я так зрозуміла цей момент, але трактування Ані мені сподобалось більше
Dianna писал(а):
Може ті танці і сміх біля мертвого Івана і були якоюсь гуцульською традіцією, але алегорично, то ніби веселощі на весіллі. Іван ті Марічка таки стали парою.
_______________________________ А над ними розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки...
Я навіть не знаю, з чого почати свій відгук. Хотілося з того, що сподобалося, але мені в книзі в принципі нічого не сподобалося. Ось взагалі! Єдиний її плюс - вона коротка. А ще - дуже натхненний і чуттєвий опис природи - лісів, гір, річок ... І все.
Тепер про те, що мені не сподобалося.
Перше, що хочу сказати - любові я особливої не помітила. Спочатку двоє дітей гралися, потім вже двоє людей кохалися… врешті смерть розлучила їх. Щоб туга по ній вже так його тягала сильно - я не помітила. В кінці він в ліс зірвався тільки через адюльтера та небезпечного суперника, а не через любов. Так наче жив, не тужив, овечок своїх обожнював. Коротше, таке.
Друге, у мене своє ставлення до, так званої, карпатської міфології ... Для мене побожність і язичництво - речі полярні. Тут тобі Ісус, тут тобі вже нявки, чугайстер та інше ... Змішали грішне з праведним. Ні в якому разі не хочу образити гуцульську культуру, але мені вона чужа. І огидна. Тому читати про всіх цих персонажів - мені було якось безглуздо і смішно. Казочки.
Третє, це, звичайно, мова. Я завжди думала, що володію рідною мовою досить непогано. Але я не розбирала 50% тексту, напевно. На початку гуглила (якщо не було виносок) - потім забила. Начебто я на уроці, але не української літератури, а зарубіжної.
Четверте почесне - у всій книзі не знайшлося жодного героя, який би викликав у мене симпатію. Жодного. А фінальна гуляночка - це взагалі щось. Некрофілія, жарти, сміх на похороні ... Жесть просто. «Ше не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так» (с).
Одиничка.
Вибачаюсь у прихильників, але я українську літературу не дуже.
Ні в якому разі не хочу образити гуцульську культуру, але мені вона чужа. І огидна.
Nochenyka, що саме тобі "огидне"? Напевне, всі культури поєднують в собі релігію та магію, мають власні язичні ритуали, забобони. Шукаю приклад культури, яка грунтується виключно на побожності і зовсім не використовує здобутки язичницького минулого...в тім з мене культуровєд ещё тот Огидні казкові персонажі? знову ж таки вони присутні у багатьох культурах. Побут? Не розумію
_______________________________ А над ними розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки...
фінальна гуляночка - це взагалі щось. Некрофілія, жарти, сміх на похороні
мені кінець ще дуже-дуже віддалено нагадував Парфюмера, хоча останнього я дуже давно читала, але начебто там теж сцецифічна оргія відбулася на фоні смерті через страту головного героя.
_______________________________ Inside my heart is breaking, my make-up may be flaking, but my smile...still stays on.
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 0