Сніг. Гори снігу і гори в снігу. Ґорґани.

diva

Це знову я. :-)

Не выходи из комнаты, не совершай ошибку. Бродский. ha-ha

Будь-яка подорож починається в подумках. В якийсь момент ти розумієш - тобі час збирати рюкзак і своє життя до купи. І ти починаєш розробляти план, за яким вдасться сумістити буденні зобов'язання з мандрівкою. Далі у списку будуть білети, вовняна білизна з начосом, заява за свій рахунок на роботі, декілька пачок сгущеного молока та ще купа речей з яких хоть щось, але обов'язково забудеш якусь дрібницю. Та перший крок це та сама думка. Ще задовго до залізничних плацкартних полиць, де навіть не можна замовити справжньої кави, бо другому класу 'не положено'.

День перший.

Вогняна саламандра на початку маршруту була навіть не самою теплою зі спогадів того дня.
Навісний міст крізь річку ще тримається.
Пішов дощ, потім мокрий сніг, потім хлоп'я лапатого снігу повними обертами засипали нам дорогу. А потім по колу все спочатку.
Тропа вверх і тільки вверх. Грунтова дорога, засипана ще минулорічним облетілим жовтневим листям оманює, і, здається що ти потрапив у осінь. У найближчому селі вже снідають крашанками та пасочками після нічної.
А в нас своя атмосфера. Весь день підйому ліс і нічого більше. Якби не засніжені вершини на горизонті на початку, у просвітах, то не було б навіть відчуття, що ти в Карпатах, за сорок одну годину дороги від теплої домівки.
Твердий грунт з часом змінюється на островки м'якого, ще зимового снігу, а потім і зовсім перетворюється у снігове покривало.
До першої ночівлі ми дійшли під вечір. Хатинка відносно чиста, та з відремонтованою 'Карпатськими стежками' піччю. Тож пів ночі було дуже тепло, місцями навіть гаряче. Та під ранок температура повернулася до відмітки чотири градуси.

День другий.

Сніданок, гаряча кава, збори, пару слів у бортовий журнал для нащадків. Крізь товщу льоду у колодязі питна вода, все краще чим топити сніг.
Та знову підйом. На хребті нас зустрів туман і те, заради чого ми йшли до Ґорґан. Сланцеві валуни покриті яскравою закам'янілою пліснявою.
Висока і Ігровець масивні, пологі, покриті високогірною сосною і з оголеними верхівками. Закінчився ліс, і з ним закінчилося маркування яке надалі було не прогледіти під товщою снігу. Туман розійшовся, вершини залишилися позаду і почався довгий спуск лісом. Всю висоту, що ми такою важкою працею здобули - довелося втратити. Під вечір дійшли до запланованого місця ночівлі, та повернулися трохи назад, у ліс. Там знайшли гарне місце з купою дров навкруги. Тож ввечері було багаття. Зі сміття, точніше з зібраних навколо пластикових пляшок я зробила забуті вдома сніжинки на трекінгові палки, бо без них було тяжкувато йти. Один комплект виявився взагалі сносним і дожив до кінця маршруту.
Вечеря, байки про ведмідів і спати. Температура впала до -6 за Цельсієм, вночі було м'яко кажучі свіжо.

День третій.

Ранок виявився холодним. Заготовлені на ранок дрова були гарною ідеєю. Тож збиратися було тепло. Сніданок, збори і знову вверх. Підйом був затяжним, після виходу на хребет здавалося, що от-от вигляне Велика Сивуля, та гряда вершин ховала всю красу нашої найвищої гори на маршруті.
Вже добре за післяобід ми підійшли до неї. Навіть здалеку це було щось неймовірне. Вся зі сланцю, гостра, стройненька, засніжена майже до піку, з нависаючим східним карнизом снігу. Останні п'ятдесят метрів підйому виявилися найважчими. Під п'яти сантиметрами припорошеного пухкого снігу була майже непробивна крига під сорок п'ять градусів. Зарублюючись палками, кожен пробивав собі сходинку на пару сантиметрів.
Я йшла першою, і певно ще важчим ніж підйом, коли я вже ступила на тверде каміння, було спостерігати за хлопцями, які ще штурмували цей відрізок. В хвилини, коли нога зривалася, мріялося про кішки, льодоруб і взагалі про літо. Та йшли ми сюди за снігом, тож отримали зповна. Навіть ця висота змогла нас приголомшити. Це насправді було важко.
Єдине фото з заваленим обрієм на згадку. Ми це зробили.
Далі спуск. Виявилося, що піднятися на цю гору це лише пів біди, ще треба було з неї спуститися. Маркування під снігом, тож спускалися навпростець. Простець виявився не простим, бо нижче пішли зарослі гірської сосни та ялинки. Перелазили крізь все що траплялося на шляху. Шукати цивільні проходи часу не було. Єдине, що допомогало - по м'якому снігу спускатися було швидше і легше, ніж по камінню. Через декілька годин ми вийшли до річки. Без сил, без багаття, на невеличкій місцині без снігу ми лягли спати. Вночі приходила якась живність і скрипів сніг від її шагів. Потикалася об зовнішній тент, та пішла з нічим, бо вся їжа була запакована подалі.

День четвертий.

Ранок почався з нульової температури у палатці. Тож мої 'лови' які ночували поряд зі мною, щоб не заледеніли, все одно перетворилися на кришталеві туфельки. Тільки через годину зігрілися ноги у собачіх шкарпетках, ще через пару годин почали відтаювати чоботи. Останній підйом був крізь річку до урочища Пекла. Назва відповідає краєвиду. Звідти на далекому горизонті можна було розгледіти Чорногорську Говерлу у льдах та Петрос.
По дорозі біля пастуших хатинок знайшли гойдалку підвішену на десятиметрових металевих тросах. Ох і стрьомно було на ній кататися, та відмовити собі у такому було просто неможливо.
Бачили свіжі сліди вовчиці з дитинчам прямо на тропі. Через десять кілометрів пройшли водоспад і озеро. Це повинна була бути наша стоянка на ніч, та ще залишився час. Тож ми продовжили спуск, поки не знайшли гарне місце біля річки з рівним місцем під намети та дровами для багаття. Недалеко була лісопилка, тож дров було скільки треба. Здавалося, що втрата висоти дасть нам теплу ніч, та це лише здавалося.
Трекер відбив 25тис.шагів за цей день. М'язи нарешті дали про себе знати значною втомою.
Почався справжній снігопад. Засипало встановлені намети, засипало нас біля багаття, засипало дороги.

День п'ятий.

Зранку було весело. Холодно, але весело відкопуватися з цієї снігової юрти. Думки були про лопату, про те, як будемо вибиратися з найближчого села і про те, коли, нарешті цей сніг стихне. Щодо останнього -марно, бо це був лише початок.
Легкий сніданок, сбори, ходу до села.

На пазік до Надвірної ми ледве встигли, потім пересадка на Франковськ, яблуні у снігу, тепла квартирка біля вокзалу з автономним опаленням, гарячим душем і пральною машиною. Тож зайвий день ми провели в цивілізації і теплі. Я писала звіт, хлопці відпочивали.

Цього разу ми були більш підготовлені, та без вдачі ми б цього не зробили. Гори знову стали на наш бік, дякуємо їм за це.

За цей маршрут ми так і не зустріли жодної людини.

Всім, хто дочитав - цьомки! :-*