Куди можна поїхати відпочити восени, якщо відпустки в тебе - всього нічого - тиждень, плюс - до останнього не ясно, відпускають у той же час з роботи чоловіка, або я їду сама? Останній робочий тиждень я мучилась і мучила людей - щодня телефонувала на залізничний вокзал з приводу наявності квитків і до Яремче, куди ми планували поїхати - з приводу наявності місць. Про те, що чоловіка таки відпускають, я дізналась в останній вихідний тижня, після якого мала розпочатися відпустка. Одразу з роботи їдемо на вокзал - квитків до Львова залишилось лише два (!) - наше везіння! Хапаємо поспіхом, байдуже, що верхні бокові і біля туалету. Аби виїхати.
Приїздимо додому, маю ще раз продивитись і співставити маршрут: коли прибуває потяг зі Львова, скільки часу потрібно, щоб дістатись від залізночного вокзалу до автовокзалу, і коли їде автобус до Яремче? Поки роблю це, розумію, що забагато часу з такого маленького тижня ми витрачаємо на дорогу, і пропоную не пересідати на автобус до Яремче, або Івано-Франківська, а залишитись у Львові. Львів ми любимо усим серцем, тож питання вірішилось миттєво. Залишалось тільки в найкоротші терміни знайти квартиру у Львові, бо зупинятись там ми від початку не планували, тож ні з ким не домовились.Вечір. До того часу, доки телефонувати дозволяє етикет - пара годин, далі ніч, потяг і проблеми з покриттям мобільної мережі у ньому. Сідаю на телефон. Половина квартир - зайняті, інші не хочуть здавати її на розірвані вихідні (виїжджати - в суботу). Додзвонююсь до однієї бабусі, в неї квартира зайнята, але вона запевняє, що житло буде "по-любому" і дає номер коліжанки. Телефоную туди. Вона також запевняє, що квартира буде, просить зачекати декілька хвилин. Передзонює - знайшла. "Трохи радянський ремонт, але чистенька, 10 хвилин від центру пішки, 15 - якщо в розвалочку". Нам вже однаково, немає часу перебирати. Погоджуємось, оплачуємо завдаток, через 20 хвилин обіцяють повідомити контакти господарки та точну адресу. Не збрихали! Ура! Їдемо на закупівлю дечого на добове перебування у потязі та збиратись.
Потяг теплий, нам пощастило - до ночі на нижній лаві нікого не було, тож ми могли там спокійно сидіти, а не висіти на вузьких верхніх полицях, де потім вічно затікали ноги. Все добре, окрім одного - поруч - мама з трьома малими дітьмі, одне з яких - немовлятко з температурою, яке весь час плакало. Його було дуже шкода, у мами були з собою ліки, але вони не допомагали, вона вже радилась з провідником щодо виклику швидкої на найближчій станції, але побоялась те робити через те, що якщо її з малим заберуть, з ким ще двоє дітей і сила силенна сумок залишаться? Отже, їхали. Але ніхто не спав всю ніч. Але й не нарікав, бо малого було дуже шкода. Не знаю, чи такою невідкладною була подорож з хворою дитиною, але вона відбулася. Їхали з Запоріжжя до Хмельницького - трохи менше нашого.
Не дивлячись на втому після дороги і безсонної ночі, побачивши Львів, я ожила. Чашка кави, швидке заселення і одразу -в місто. Воно, як завжди, приязне і прекрасне! Нам пощастило побачити і сонячний Львів, і дощовий, і нічний. Він завжди різний, але від того - не менш гарний.

Нічний Львів ми відвідуівали разом з екскурсією, ще одну автобусну взяли наступного дня. Бо дуже прагнули відвідати Личаківське кладовище, куди я побоялась навідатись минулого року, а самовільно туди не потрапиш.
Екскурсія "Легенди нічного Львова" дуже сподобалась! Маленька група - всього 6 чоловік, молодий і приємний екскурсовод, купа романтичних і містичних історій з життя міста. Декілька зупинок - суцільні ресторації, більшість з яких ми вже бачили, але Дім Легенд, особливо дах вночі - геть інакший, я не пожалкувала. Прикрасив ніч і гарбузовий лате, який на площі Ринок продають допізна. Дуже смачно! Рекомендую!

Однією із зупинок нічної екскурсії був музей-ресторація "Сало". Чисто туристичний заклад, нічного цікавого. В те, що найбільше серце зроблено зі справжнього сала, я не повірила. Скульптури статевих органів, вироблені з нього ж - не зрозуміла. Але на подарунки батончик сала в шоколаді все ж купила. Сподіваюсь, того, хто спробує, цей смаколик до пана Едзьо (так у Львові називають туалет) не доведе

Місце, яке я завжди відвідую у Львові- це Кет-кафе. Мені там затишно, смачно, і рай для душі - пити каву в компанії 20-ти котиків. Вже майже всіх я знаю поіменно. Є улюбленці. Завжди замовляла там віденську каву. Цього року вирішила замовити динно-карамельний лате! Смачнюшка, скажу вам! Єдине, про що шкода - в більшості котиків хворі очка, і їх нікто не лікує

До речі, цього року навідалась до них двічі - на початку та наприкінці подорожі, щоб зарядитись кото-енергією до наступної зустічі. Ліричний відступ: у кого є зайва картка-лапка з того кафе, поділіться!
Окремо кілька слів хочеться сказати про Личаківське кладовище. Це - один з найбільших і найкрасивіших некрополісів в світі. Принаймні, в Європі. Таке собі місто печалі. Зі своїми алеями, вулицями, домами (склепи), загальною площею 42 гектари. Думала, що буде моторошно, але ні - територія гарна, доглянута, кожний пам'ятник - як скульптура, тож більше складається враження, наче перебуваєш у музеї під відкритим небом. Вхід платний, фото професійне і любительське - також. Єкскурсії - одна за іншою. Самовільний вхід на територію заборонений. Це засмутило. Зробили з місця останнього прихисту - комерційний заклад. Не знаю, як потрапляють туди родичі і знайомі тих, кто там спочиває, але така система трохи дика...
Розплакалась я вже біля першої могили, з якої екскурсовод розпочав. Історя пам'ятника з собаками зачепила до глибини душі. Хто знає про Хатіко - зрозуміє, чому. Але сталась така прикра помилка. Екскурсовод назвав чоловіка з цієї могили - Доктор (або професор) Іваницький. Виходячи з цвинтару, я ще раз перепитала і попросила нагадати його прізвище, аби записати і почитати про цю людину докладніше. Але коли стала шукати в інтернеті інформацію, на запит "Доктор Іваницький", який також похований на Личаківському, видавало фото зовсім іншої могили, з іншою історією і скульптурою - відповідно. Стала шукати по історії з собаками. Виявилось, що пам'ятник з собачками - то є Пам'ятник вірності, і до доктора ніякого відношення не має. Або екскурсовод щось сплутав, або змішав дві історії - в одну, але я маю ще раз відвідати ту екскурсію і добитися правди.
Не розумію, навіщо взагалі фотографувати на кладовищі, але зробила-таки пару фото - виключно для ілюстрації свого відгуку.

Ще однією надгарною спорудою, яка варта уваги, є Собор Святого Юра. Соборів у Львові - немало, але цей - якийсь особливий. Минулого року ми жили недалеко від нього, але так і не навідались.
Цього разу ми прибули до нього надвечір. Йшов дощ, собор підсвічувався, і здавалось, що ті скульптури навколо нього оживають, рухаються...Неймовірні відчуття. Я навіть не побоялась спуститись в крипту, хоча й на сім секунд

Звичайно, не обійшлося цього разу і без львівського фітнесу - підняття на Замкову гору Вже була там, але не могла відмовити собі підкачати сідниці, пройшовши 250 сходинок, і випити смачного глінтвейну посеред дороги наверх.
І насамкінець, трохи слів про "шлункові справи" . Ресторанів і кафешок у центрі Львова - аж занадто багато. Майже всі працюють допізна або навіть цілодобово. Попоїсти в місті - нема питань. Тут кожний обирає на свій смак і гаманець. Я люблю місця атмосферні. Цього разу мені дуже хотілось завітати до ресторану з колоритною назвою "Борщ". Він - невеличкий, але стилізований. Побілена, наче груба, і розписана барна стійка, глиняні горщики, офіціанти у вишиванках і коронна страва - "борщ, який пеленають сметаною". Для відігрівання щирої української душі - добре, але сам борщ - нічого особливого, якщо чесно. На справжній український не дуже схожий. Тож, від перебування я отримала задоволення більше, ніж від обіду.

І кава. Вона наче народилась тут, а не в Бразилії Кав'ярні - на кожному кроці. У Львові існує навіть говірка така - "з коліжанкою на філіжанку" - тобто, сходити з подругою на каву. Але львівськи парубки частіше кажуть "з філіжанкою на коліжанку", суттєво змінюючи зміст фрази
Ось і все. Сподіваюсь, вам було цікаво. Хто також нещодавно був у Львові, або любить його так само, як я, чекаю тут на ваша враження і улюблені місця.

Не то слово, як цiкаво! Дякую за таку чудову розповiдь! Читати было одно задоволення. Ви так все виклали лiтерами, що склалося таке вiдчуття, до сама все це бачила на власнi очi. Дуже дякую.

Я ж казала, що кладовище неймовірне.
Дякую за розповідь. Дуже затишна та тепла. Котики мене не дуже вразили, а от фото борщика в середині робочого дня - навіть дуже.

Мурлыся, о! класс! ты снова во Львове! чуть позже почитаю с удовольствием

Да, я ж чего тогда за квартиру и узнавала.
Фаня,Nochenyka,дякую, що придідили час!